Сьогодні для українців Різдво набуває нових сенсів. Це свято світла попри темряву війни. Це свято єдності на будь-яких відстанях. Це свято любові попри щем від втрат. Це свято вдячності усім тим, завдяки кому життя триває.

За давніми уявленнями, на Різдво предків треба щедро пригостити, й попросити їх у новому році послати з Вирію-Раю щедрий урожай та гідне продовження роду. У святу ніч для предків ставлять на вікно свічку або хліб і кухлик води, а на столі — окрему миску і ложку.

Прохання до предків озвучують колядники. У давнину вони одягали чудернацькі маски та вивернуті назовні кожухи та грали роль «дідів», які приходять «з того світу» до нащадків і бажають їм усіляких гараздів. «Діди» обходили усі домівки в селі чи містечку, єднаючи громаду незримою ниткою спільного кореня.

До Різдва українці розпочинали готуватися заздалегідь. Завчасно купували на ярмарках нові макітри, миски та інший посуд, білили хату й розмальовували або прикрашали витинанками піч, готували найкраще запашне сіно, шили та вишивали новий одяг для всіх членів родини.Простір української хати на Різдво особливо святковий, вишуканий та навіть магічний. На покуті, на посипаній сіном долівці — дідух. До сволока причеплений солом’яний «павук». На столі — кутя та узвар, обрядовий хліб та страви. Тут же — свічник із запашними, медовими свічками.

До різдвяних свят у кожній хаті пекли пряники у формі панянок, вершників, півників та чобітків та вершників. Всі вони мають загальну назву — «панянки».

Пряники випікали, змащували буряковим соком та розписували по гарячому символічними орнаментами.За розміром вони могли бути до 50 см, а їсти таку «цукерку»можна було три дні.

Вишуканий, самобутній та невимовно святковий образ українського Різдва намагалися стерти з пам’яті народу. Після 1920 року, коли схід України був окупований російськими більшовиками, усі релігійні свята були заборонені.Так звана «радянська влада» найбільше уваги приділяла тому, щоб люди перестали святкувати Різдво. Бригади, сформовані з учителів і «активістів», були змушені стежити за односельцями та доносити на тих, хто готував кутю на Святвечір і хто колядував. Малих колядників шпетили у школі, біля дошки в класі, а їхнім батькам оголошували догани за погане виховання дітей.

Більшість українців продовжувала відзначати Різдво таємно. Утім, були сміливці, які святкували, не ховаючись, хоча за це й карала влада. Після 1935 року влада почала поступово впроваджувати у побут городян і селян культ штучно розробленого радянського свята Нового року, зі специфічною атрибутикою, кухнею, ритуалами та російськими новорічними піснями. За задумом, радянський Новий рік із часом мав повністю замінити Різдвяні свята.

У січні 1972 року, саме в різдвяний час, радянська влада влаштувала низку арештів відомих українських діячів, і відкрите відзначення Різдва у Києві на довгі роки було перерване. Наприкінці 1980-х українці вже знову вільно колядували у Києві, Львові та інших містах. А після здобуття Незалежності, у 1991 році, звичай дуже швидко відродився по всій Україні.

З Різдвом Христовим! З прийдешніми святами!