За даними дослідження від CEDOS, близько 2 мільйони молоді вже виїхало з України через повномасштабне вторгнення. Безумовно це виклик для української освіти: університети втрачають своїх студентів, а країна – потенційних фахівців.
Чи можливо здобувати освіту за кордоном і при цьому робити внесок у розвиток своєї країни? Ці та інші питання будемо обговорювати з українцями та українками, які навчаються за кордоном, у нашій новій рубриці “українські студенти за кордоном” – де вони діляться своїм досвідом, реальними кейсами та порадами.
Цього разу це досвід Данила Зварича — студента Варшавської школи економіки. В інтерв'ю Данило розповідає про виклики з якими стикаються українські студенти та студентки за кордоном, мотивацію та плани, які допоможуть працювати на Україну.
Каталін: Розкажіть про себе: як вас звати, звідки ви родом і де зараз навчаєтесь?
Данило: Мене звати Данило, мені 20 років, родом я з України, з Львівської області, з міста Стрий. Хоча більшість життя я проживав, не там, проживав в Києві. Навчаюся зараз у Варшавській школі економіки, SGH – це офіційна назва. Університет економічного профілю у Варшаві, навчаюся на факультеті глобального бізнесу, фінансів і управління за 2 спеціальностями: міжнародний бізнес і міжнародні фінанси. Крім цього, я у Варшавській школі економіки очолюю «Студентське наукове коло відбудови України» і також працюю у Варшавській школі економіки в центрі підприємництва і трансферу технологій, тому моє життя дуже тісно зараз пов'язане з цією науковою інституцією.
Каталін: Друге питання на кого саме Ви навчаєтесь відпадає.
Данило: Загалом у мене універсальний факультет, який доволі багато чого в себе включає, тому що це і бізнес, і економіка, і фінанси, і управління, тому це такі навички, які, мені здається, просто необхідні для якоїсь підприємницької діяльності. Тому, власне, коли я обирав місце для навчання, я думав власне про якусь свою майбутню підприємницьку діяльність і такий широкий набір навичок, який цей факультет мені дає, власне, і привабив мене, скажімо так, до вступу.
Каталін: Дуже цікаво, а які найбільші виклики вам довелось подолати під час навчання за кордоном?
Данило: Ну дивись, загалом я напевно не буду називати такі стандартні виклики, як там адаптація до польського середовища, суспільства чи мовні бар'єри, тому що я вже проживав в Польщі, це не є для мене нова країна, в яку я переїхав, умовно кажучи, після початку повномасштабного вторгнення. Я тут вже жив в дитинстві трохи, тому я мову доволі непогано так знаю. У мене теж було тут якесь певне оточення, з ким я спілкувався, але, власне, що для мене було важким, це є такі, можливо, трохи бюрократичні, організаційні моменти. Пошук житла для мене це було просто надзвичайно складно, тому що загалом його у Варшаві мало, а після початку повномасштабного вторгнення сюди приїхало дуже багато людей, попит став набагато більшим за пропозицію, ціни зросли і загалом ситуація з нерухомістю, житлом у Варшаві була доволі важкою. Також моменти з легалізацією для мене були не дуже приємними, з іншими документами. Тому, напевно, такі більш бюрократичні моменти для мене, власне, стали найбільшими викликами.
Каталін: Зрозуміло, ну так, напевно, всі з цим зіткнулися, з цією бюрократією в Європі, це дуже важко. Яке ваше найбільше досягнення, яким Ви пишаєтесь?
Данило: Назвати якесь одне конкретне дуже важко. Не те щоб у мене якось дуже багато досягнень, але мені здається те, що я, незважаючи на те, що живу за кордоном, можу щось робити на користь Україні. Це є таке, напевно, найбільше досягнення, яким я пишаюсь. Власне, це наукове коло, в якому я зараз, яке я зараз на чолі. Воно дійсно має таку діяльність, спрямовану на розвиток польсько-українських відносин, польського діалогу і це є безумовно те, що корисно для України. Я не можу сказати, що я цим не пишаюся, звісно я цим дуже пишаюся. Ті проєкти, які ми реалізовували в травні минулого року. Ми зробили доволі велику конференцію в нас на університеті, цілий тиждень у нас був присвячений Україні. Це були і культурні заходи, у нас були і виставки проєкту «Ukrainer» між іншим, і показ фільму у нас був, і це були такі наукові, дискусійні панелі, і про відбудову української економіки, і про вступ України в Європейський Союз, ми також обговорювали такі соціальні теми: роль жінок в Україні, роль молоді у відбудові України. Закінчили це все концертом. Загалом, напевно, цей проєкт був одним з моїх найбільших досягнень. І те, що нам вдалося зібрати дуже класну команду спікерів. У нас був і Міністр Польщі до справ Європейського Союзу, і представники парламенту і ректор, і посол України в Польщі тодішній. Тому, напевно, цей проєкт так, але загалом ціла діяльність, власне, цієї організації, яку я зараз маю честь очолювати, є найбільшим досягненням у мене.
Каталін: Дуже круто, я б сама побувала на цій конференції на цьому тижні, дуже класно.
Данило: Будемо організовувати другу, то з радістю підключайтесь до нас онлайн, була така можливість підключитися.
Каталін: Добре, супер, дякую дуже. Як Ви думаєте, що допомогло вам досягти успіху?
Данило: Чесно кажучи, я не впевнений, що я ще його досягнув. Але те, що мені допомогло, безумовно, це якийсь вихід із зони комфорту, тому що, дійсно, я не можу сказати, що я завжди був активною людиною і намагався втілювати в життя якісь проєкти і бути ініціативним. Я скоріше завжди був таким пасивним наглядачем, але були ситуації в житті, які змусили мене трохи з цієї зони комфорту вийти і, власне, коли я з неї вийшов, то побачив, що може бути по-іншому, може бути краще. Я можу і для інших щось корисне зробити, і якось самому розвинутись. Тому дійсно, якщо говорити, про якийсь мій успіх на даному етапі мого життя, то це дійсно був вихід із зони комфорту. Власне, одна така ситуація, яка, напевно, мене до цього спонукала, це є таке неочікуване запрошення на одну із польських конференцій, на яку я поїхав як делегація мого університету. Це була конференція «Економічний форум» у місті Карпач, який називають польським давосом і, власне, абсолютно неочікувано через якісь мої контакти в нетворку мене туди запросили, я поїхав, і побачив там компанію активної молоді, яка там організовувала якісь дискусійні панелі, проводила конференції, заходи різні. Я подивився на них і побачив, що це насправді дуже круто і мені самому хочеться так щось зробити і щось організувати і якось так подіяти. Я дійсно вийшов з цієї своєї зони комфорту, своєї бульбашки і зрозумів, що це класно, я можу працювати далі, я можу зробити щось круте.
Каталін: А чи отримували Ви якісь нагороди, гранти або стипендії за свої успіхи?
Данило: За свої успіхи в навчанні ні, тому що дуже часто, принаймні в моєму випадку, коли ти якось ідеш більше в соціальну діяльність, громадську діяльність, це іде як трохи субститут навчання, тобто не так багато уваги навчанню приділяю, щоб мати якісь наукові досягнення і отримувати за це гранти або стипендії. Але для мене нагородою є, наприклад, участь в тих же конференціях, тобто, через те, що я там якось більше на публіку виходжу, знайомлюсь з різними людьми і поширюю свій нетворк, маю можливість поїхати на різні конференції, на які нас запрошували доволі часто і в Польщі, і за кордоном. Тому, напевне, для мене головною нагородою є це, тому що це класно для мене і для моєї діяльності, для мого майбутнього. Я називаю нагородами участь в конференціях. У мене це так виглядає.
Каталін: Ну так, для когось нагорода це грошова винагорода, для когось це інтелектуальна нагорода, тому в принципі це неоднозначне поняття. Добре, дуже дякую. Як навчання за кордоном змінило Ваше світосприйняття та професійні амбіції?
Данило: Перш за все – це якась нова ситуація. Я потрапив абсолютно в міжнародне середовище, у нас Варшавська школа економіки – це міжнародний університет, тут є люди з різних країн, в тому числі з України, і з країн Західної Європи, і з Америки, тому це дійсно класний досвід, який дає змогу почути думки різних людей і на базі цього сформувати свою власну думку, яка, скоріш за все, відрізняється від думки, яку можна сформувати, будучи в оточенні, умовно кажучи, своїх людей, тому дійсно, напевно, відкритість до думок, оточуючих з різним бекграундом, з різними скілами, з різними досягненнями, безумовно, є щось, що в мені змінилось. Ну і теж сам скіл, напевно, якогось адаптації до різних життєвих обставин вплинув на моє сприйняття світу, на мої професійні амбіції, тому що скіл адаптації загалом є дуже корисним, тому що життя саме по собі непередбачуване. Власне так само, як це було 22-го. Ніхто не міг цього передбачити, але маючи певний бекграунд з адаптацією до різних життєвих обставин, можливо, це якось допомагає, аби допомогло б? Не знаю, я б напевно виділив для себе саме цей момент адаптації, як щось, що змінилося в мені загалом.
Каталін: От Ви розповідали про адаптацію, а взагалі чи відчували Ви культурний шок? Як вдалось адаптуватися до середовища?
Данило: Ну, як я вже казав, я в Польщі вже не пару років, тому саме такий культурний шок я не відчув. Та й загалом Польща, мені здається, країна, яка дуже схожа і культурою, і мовою на Україну. У нас схожий менталітет, мови, якщо не помиляюсь на 60% чи навіть більше подібні, тому як такого культурного шоку в мене не було, але в нас, по факту, цих відмінностей стає все менше і менше і культура в нас стає все ближче і ближче, особливо зараз. Дуже банальний приклад, але навіть ідучи Варшавою, кожен другий заклад – це український заклад, тому такий культурний бар'єр, культурний кордон, між нашими країнами поступово розмивається. Не знаю, якщо чесно, як це судити, чи це добре чи погано? Напевно, для нас, українців, це класно, що навіть будучи за кордоном ми маємо частинку свого. Але так, напевно, якщо говорити саме, чи я відчув якийсь культурний шок, то ні, я його не відчув, для мене тут все завжди дуже схоже до України: і культура, і мова, і традиції.
Каталін: Чи підтримуєте Ви зв'язки з Україною? Чи берете участь у якихось українських ініціативах за кордоном?
Данило: Українські ініціативи так, безумовно, і сам ініціюю також в рамках своєї діяльності різні ініціативи. Загалом українські організації в Польщі дуже тісно співпрацюють і цих ініціатив є дуже багато. У нас кожна організація заповнює якусь певну свою нішу: хтось працює більше по культурі, хтось працює більше по науці, так як ми, наприклад, як наукове коло. Тому дійсно саме в Польщі через велику кількість українських неурядових організацій є такий певний ефект синергії, який створюється від того, що кожен заповнює свою нішу, кожен працює у своєму напрямку, і від цього нам вдається заповнити все більше і більше поле, якщо говорити власне за українські ініціативи, їх дійсно у Варшаві є дуже багато. Що ще я можу доповнити це те, що в нас посольство України в Польщі дуже міцно ангажується в розвиток таких ініціатив. Він тісно співпрацює з усіма українськими організаціями, які є у Варшаві, у тому числі і з нашою, тому дійсно зв'язок з Україною в такій формі в нас підтримується.
Каталін: Які у Вас подальші плани, де б Ви хотіли реалізувати свої знання та навички?
Данило: Мої персональні плани – це закінчити навчання і отримати вищу освіту. Зараз я закінчую бакалавр. У планах теж вступ на магістратуру, теж у Варшавській школі економіки, скоріш за все, на міжнародні торговельні відносини, тому що останнім часом я став помічати, що якась така робота в державних структурах є для мене цікавою, хотілось би розвиватись трохи в цьому напрямку. Загалом буду продовжувати робити щось на користь Україні залежно від того, на що буде попит і яка буде в нас геополітична ситуація. Буду намагатися якось до цього пристосовуватися, робити щось, що вийшло б з найбільшою користю для України.
Каталін: Які 3 головні речі, на Вашу думку, потрібні для успіху?
Данило: Наполегливість. Думаю, що не здаватися, якщо виникають якісь труднощі, а вони завжди виникають, тому бути наполегливим, бути впевненим в тому, що те, що ти робиш, дійсно принесе якусь користь. Саморозвиток напевно б виділив, постійно вчитись на своїх помилках і не тільки на помилках, на помилках інших, вдосконалювати себе, отримувати нові навички, знання. І підтримка, мати людей поруч, які завжди тебе підтримують, завжди скажуть якесь добре слово, завжди допоможуть. Це теж дуже потрібно для того, щоб досягнути якийсь успіх, тому що зробити все самотужки – це дуже рідко закінчується чимось добрим, якщо можна так сказати, а мати людей, які підтримають це завжди класно.
Каталін: Яким би Ви описали свій шлях у 3 словах?
Данило: Адаптація, можливо, яку я вже згадував сьогодні, прогрес і вплив.
Каталін: Що мотивує Вас рухатись далі, навіть коли стикаєтеся з труднощами?
Данило: Перш за все, я розумію, що, які б труднощі не виникали, у кінці завжди все буде добре і це завжди буде для мене якоюсь наукою, порадою на майбутнє, досвідом, і я буду знати далі, чи він хороший і його приймати, чи він поганий і оминати його стороною. Мотивує теж те, що я все таки роблю щось на користь Україні і в мене це бажання є, тому, які б труднощі не виникали, я розумію, що Україні треба підтримка навіть на тому рівні, на якому працюю зараз я. І теж завжди мотивує підтримка близьких, які вірять в мене, які мені допомагають.
Каталін: Що б Ви порадили українським студентам, які мріють навчатися або працювати за кордоном?
Данило: Дуже цікаве питання. Думаю, що не боятись виходити з зони комфорту. Для багатьох це може здаватися дуже важким процесом, вступ за кордон, для мене він теж таким був, але насправді все не так важко. Бути відкритим до нових можливостей, не завжди все йде по плану, але завжди все закінчується добре для вас. Тому напевно такі 2 основні поради. Якщо говорити більш практично, то я би порадив знайти когось на місці, хто би вам допоміг, навіть з такими організаційними, бюрократичними питаннями. Це завжди класно мати людину на місці, яка більше знає про оточення, у яке ви плануєте увійти, ніж ви. Тому це, напевно, основні поради від мене.
Данило є яскравим прикладом того, що навіть перебуваючи далеко від батьківщини, українська молодь продовжує творити історію своєї держави.
Важливо пам'ятати, що кожен та кожна з нас має силу змінити державу. Тож давайте діяти та своїми діями надихати одне одного, працюючи разом заради нашої перемоги.
Творимо кращий час разом!